Я – син своєї землі
(Проект)
Мета: На основі життєдіяльності відомих українців розвивати прагнення до самовдосконалення, переконання, що від наших дій залежать доля не тільки кожного з нас, а й цілої країни. Виховувати любов до рідного краю, його народу, утверджувати принципи високої моралі та необхідності розбудови держави на принципах демократизму.
(Відео «Татусь повертайся»)
Я вірю в майбутнє твоє, Україно
Я починаюсь з отчої землі,
Як меч – з вогню, як ніжна пісня з мови,
Як з велетенських сосон кораблі,
Як творчість – із великої любові,
Я починаюсь з отчої землі…
С. Бурлаков
Україна – рідна, священна земля наших дідів і прадідів. Тут я народився і виріс, тут уперше побачив сліпучу синь українського неба. Рідний край починається для нас не лише з батьківського порога. Він починається з прадавніх коренів нашого народу.
Родичі, рід, народ… Всі ми з цих слів, бо ми – українці. Ми одного роду, і створила природа цей рід щирим серцем, щирою душею, розважливим, терплячим, дружелюбним і мирним у ставленні до інших народів, із працелюбними руками. Ми ніколи не були забродами, завойовниками, наші руки не осквернив загарбницький меч, наша совість не заплямована пожежами, руїнами, чиїмось сльозами, пригніченням людської гідності, смертю. Якщо й брали до рук зброю, то лише для того, щоб захищати свій рідний край.
Ми великий народ, але ніколи цим не хизувалися і завжди поважали чужу волю й незалежність, ніколи не ступали за чужий поріг незваними гостями. Якби-то так ставилися і до нас. Якби-то…
Чи є у світі такий великий і страждальний народ? Вся наша історія – це постійна присутність у нашому домі незваних гостей-грабіжників: половців, печенігів, татарів, німців, турків, поляків, сильного північного сусіда.
Всі хотіли запрягти в ярмо і поганяти нагайкою тебе, мій народе, на твоїй же неосяжній і родючій землі. Вільний дух твого народу постійно тлів під попелом неволі, а коли вже зовсім було несила терпіти, спалахувало полум’я непокори і помсти.
Бо були в тебе славні сини, хто не хотів бути рабом, не вмів і не хотів цілувати чийсь чобіт, не вмів стояти на колінах з покірно похиленою головою, чиїм девізом були слова:
Прокляття, хто муки Вітчизни забуде!
Хай проклят, хто жив, як осот!
Зітрем в порох нечисть – щасливими будем!
Не раб український народ!
Славні гетьмани: Дмитро Вишневецький, Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Богдан Хмельницький – захищали і відстоювали честь та гідність українського народу.
А потім прийшов геніальний Тарас Шевченко, який уперше звернувся до українців, як до нації. Прийшли Леся Українка, Іван Франко, Павло Чубинський і своїм словом кликали «душу і тіло» положити, за нашу свободу, показати, що «ми, браття, козацького роду». І сьогодні не можна не помітити, що зміни на краще уже відбулися. Є самостійна держава, всенародно обраний парламент і президент. Є рівноправні партії, незалежні газети, журнали і видавництва.
Мої однолітки є вільними громадянами вільної України, вони, сподіваюсь, виконають святі заповіти предків. Я відчуваю в собі такі сили, тому не можу уявити іншого вибору, крім служити державі. Я впевнений, що для досягнення більшого розквіту, державі повинні служити високоосвічені професіонали, які прагнули б зміцнити Україну, вірити у те, що майбутнє нашого народу, нашої нації буде значно світлішим і кращим, ніж минуле. Я, як вірний син свого народу, покладу свій розум, сили і серце на те, щоб зміцнити незалежність, щоб нащадкам передати вільну й прекрасну Україну:
Бо ми є великим і мудрим народом,
Охочим до праці, багатим на вроду,
Ми прагнем до сонця, на саму вершину!
Я вірю в майбутнє твоє, Україно!
Жоден філософ не може сказати, коли до людини приходить відчуття належності до свого народу. Всі стежки ведуть у дитинство. Мені було лише 5 років, , але я добре пам’ятаю День Незалежності України, що це було свято. На центральному майдані міста купчилися люди. Майоріли блакитно-жовті прапори. І хоча моросив дощ, люди не збиралися розходитись. Лунали пісні і промови. Але мене захопила пісня на тему Сагайдачного, який «проміняв жінку на тютюн чи люльку…» Я ще не міг усвідомити як то проміняти на щось інше власну дружину, але чітко уявляв самого Сагайдачного. Здавалось, що козацький ватажок був десь поруч, на майдані. Дуже легко любити Батьківщину, коли вона багата і могутня, значно важче — слабку і незахищену. Та хіба справжні сини покинуть напризволяще хвору матір? А Батьківщина у кожної людини тільки одна, як і мати.
(Відео «Синам України»)
Я не засуджую тих людей, які емігрували за кордон у пошуках кращої долі. Але впевнений, що вони глибоко нещасні. Можна мати матеріальні блага, але не мати можливості дихати рідним повітрям, поклонитися рідній оселі. Може це високі слова про любов до рідної землі, може вони вже вимовлялись кимось, але вони йдуть із мого серця і вважаю їх своїми. Мені радісно і млосно в грудях від усвідомлення власної значимості для України. Але я впевнений, що не тільки Батьківщина потрібна нам, а і ми потрібні Батьківщині. Бо саме моє покоління буде підводити її економіку, удосконалюватиме сільське господарство, рухатиме вперед науку, освіту і культуру.
Країну міняти не можна, не можна її вибирати так само, як і вибирати батьків. Де людина народилася, там вона і повинна прожити життя, пройти свій шлях.
Я дуже люблю Україну попри те, що десь, як кажуть, краще. Я вважаю, що для громадянина України не може бути десь краще, ніж на Батьківщині. Є така стара приказка: "Кожен сам коваль свого щастя". Це означає, якщо хочеш жити добре, то йди до своєї мети, поліпшуй своє становище.
Наша країна ще зовсім молода, тому поки що все в наших руках. Якою ми зробимо Україну, такою вона і буде. Я вважаю, що тільки боягузи кидають Батьківщину. Ні в якому разі не можна кидати її напризволяще. Не треба тікати за кордон. Хіба ви не розумієте, що там ви нікому не потрібні? Ми потрібні Україні, ми можемо поставити її на ноги. Ті, хто тікає з України, зраджують насамперед себе та своїх предків. Вони кидають могили рідних напризволяще, вони, ніби соромлячись свого походження, намагаються втекти самі від себе.
Українці — це не лише нація, це одна величезна родина. А в родині, як відомо, все добре завдяки відданості кожного своїй справі. Родина — це найтепліше слово на землі, а мати родини — сама Україна.
Я дуже люблю Україну і буду боротися за своє щастя на цій землі, на Батьківщині. Я сам буду будувати своє життя саме в Україні. Труднощі мене не злякають.
У нашій країні багато невитрачених ресурсів, найкраща в світі земля, найрозумніші люди. Я народився тут, виховаю тут своїх нащадків та зроблю все можливе для країни. Україна — звучить дуже гордо!
Українська держава — могутня держава. Ми разом із нею зможемо вирости та змужніти. Я вірю в найкраще. Сьогодні я учень і вчуся, щоб бути потрібним своїй державі. Я - син своєї землі.