С. С. Пастушенко
Вчитель предмету «Захист Вітчизни»
Смілянська загальноосвітня школа I-IIIст. №10
Смілянська міська рада
ВІЙСЬКОВО-ПАТРІОТИЧНЕ ВИХОВАННЯ УЧНІВ У НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОМУ ПРОЦЕСІ
Багатовіковий історичний досвід служіння інтересам Батьківщини дозволяє обґрунтовано стверджувати, що патріотизм проявляється в справах спрямованих на велич Вітчизни. Справжній патріот висловлює любов до своєї Батьківщини не абстрактно, не в формі словесно - абстрактній. а конкретно, справами і вчинками своїми.
Постановка проблеми.
На сучасному етапі українського державотворення надзвичайно актуальною
є проблема виховання у молодого покоління патріотичних почуттів, активної громадянської позиції, сприяння усвідомленню учнями свого громадянського обов’язку на основі національних і загальнолюдських духовних цінностей.
Державотворчі процеси, що відбуваються в Україні останнім часом, зумовлюють необхідність вирішення проблеми виховання національно свідомих громадян, справжніх патріотів, відданих Вітчизні, готових до плідної праці в ім’я рідного народу. Система освіти загалом і педагогічні колективи повинні ефективно вирішувати складні завдання патріотичного виховання молоді, які знайшли своє відображення в офіційних документах .
Аналіз останніх досліджень і публікацій.
За даними опитувань старшокласників за ступенем довіри армія знаходиться на четвертому місці, поперед неї знаходяться церква, ЗМІ, родичі. Але в той же час, за цим показником вона значно випереджає різні гілки влади і різні суспільні інститути. В свідомості старшокласників, військовий асоціюється з почесною чоловічою справою. Цікавим є також те, що опитування батьків показали, що 68 % вважає, що служба в армії це - борг, який необхідно віддати державі, але в той же час висловлюють думку, що це не відповідає інтересам саме їх дітей. Отже, не взираючи на високий індекс довіри до армії з боку старшокласників і їх батьків, сама служба в ній є мало престижною. Опитування кадрових військових про рівень престижу військової служби свідчить: 50 % вважають, що престижу військової служби в українському суспільстві просто немає, а ще 37 % висловили думку, що її рівень нижче середнього. Тільки 3 % батьків висловили бажання, щоб їх діти обрали професію кадрового військового. У рейтингу професій, складеному на основі думки батьків про професійну орієнтацію їх дітей, професія військового займає тільки 8 місце із 11 професій, що були названі батьками як найбільш престижні у наш час [ 2].
Мета статті - проаналізувати військово-патріотичне виховання як один із компонентів цілісної виховної системи закладу освіти.
Виклад основного матеріалу
Український дослідник Ю. Руденко, який присвятив свої дослідження козацькій педагогіці і військово-патріотичному вихованню на засадах лицарства, вказує: „Пізнаючи соціально-національні умови. культурно-історичну спадщину, зокрема козацьку духовність, ми нащадки волелюбних лицарів. маємо зробити все для утвердження лицарських виховних традицій. козацької педагогіки, адаптувавши їх до нової історичної епохи” [1, с. 8].
На формування такого монолітного сплаву високого почуття, волі і професійної компетентності спрямовано військово-патріотичне виховання молоді. Слід відразу визначитися в тім, що особливість сучасної ситуації в Україні вимагає сумлінного аналізу цієї проблеми, щоб забезпечити її продуктивне розв’язання.
Героїзмом українського козацтва захоплювалися видатні діячі багатьох країн світу - англійці Кромвель і Байрон, француз Вольтер, польський поет Юліуш Словацький та інші. Високу оцінку військово - патріотичному вихованню у козаків дав О. Герцен, який підкреслював, що „Запорозька Січ являла собою дивовижне явище плебеїв-витязів, лицарів-мужиків”, а „запорозькі козаки прирекли себе на захист усіх дорогих інтересів своєї Батьківщини”.
Український народ створював власні збройні сили для захисту рідної землі. До козацтва належали люди, які над усе цінували волю, „холопства не витримали і пішли в козаки” (Б. Хмельницький). Це були найсміливіші, наймужніші люди, які витримували труднощі військового життя, далеких походів, прирікаючи себе на ризик і смерть. Дослідник козацької педагогіки Ю. Руденко пише: „Козацький дух починав гартуватися в тяжку годину для нашої Батьківщини, коли її землі шматували литовські. польські, угорські. турецькі й татарські феодали. Їхні війська топтали українські чорноземи. плюндрували нашу культуру, знищували населення, по-злодійські викрадали. брали в полон і продавали в рабство наших співвітчизників” [1, с.14].
В останні роки все більш очевидним стає той факт, що повна реалізація можливостей людського фактору в справі укріплення обороноздатності країни, підготовка кадрового складу і особистого складу підрозділів строкової і контрактної служби багато в чому залежать від ефективності військово-патріотичного виховання учнів.
У наш час первинне знайомство з військовою справою і професіями та орієнтація молоді на них у більшості випадків відбувається майже стихійно, формально, без знань і врахування, з одного боку, вимог військової професії до людини, з іншого - індивідуальних особливостей допризовної молоді. Досить часто до війська потрапляють юнаки які мають недостатнє уявлення про військову службу, низьку мотивацію та незадовільну фізичну підготовку. Фізична непідготовленість, недостатня обізнаність молоді із сучасними Збройними силами України, негативна інформація деяких ЗМІ про Збройні Сили закладають основи негативного ставлення до служби у збройних силах. Практика свідчить, що абстрактна підготовка до військової служби „взагалі”, „у цілому”, як і інформація про неї в деякому спрощеному варіанті - це минулий час у військово- патріотичному вихованні. Служба „взагалі” далеко не завжди може викликати внутрішній інтерес у поінформованого і освіченого сучасного юнака. Сьогодні необхідні більш диференційовані уявлення про зміст військово-професійної праці, конкретні знання про всі існуючі різновиди військової діяльності.
Учнів слід знайомити з різними видами військової діяльності і оцінювати індивідуальні особливості кожного юнака, проводити активну роботу по формуванню позитивного ставлення до служби в Збройних Силах України. Досвід свідчить про те, що і в цій частині військово - патріотичного виховання необхідна серйозна перебудова. Гостро відчувається потреба в переході від масових заходів, „охоплення” молоді різноманітними видами до використання індивідуальних форм впливу.
Масові заходи майже не розраховані на активність старшокласника. Під час таких заходів він лише статист, звітна одиниця. Тоді як реальне виховання, перш за все, передбачає наявність внутрішньої активності і напруженої самостійної праці особистості.
На сучасному етапі розвитку суспільства на військово-патріотичне виховання активно впливають фактори, які діють на всіх рівнях і напрямах розвитку суспільства і його інститутів. Вони об‘єктивно проявляються як причини, що звужують сферу цілеспрямованого формування у старшокласників позитивного ставлення до служби в Збройних Силах України:
- системна криза, що охопила всі сфери функціонування суспільства, яка проявляється в девальвації соціальних, таких як патріотизм;
- невирішеність проблеми статусу осіб, що приймали участь у збройних конфліктах на сході України;
- фактична ліквідація допризивної підготовки в загальноосвітніх закладах, що сприяло падінню авторитета армії в очах майбутніх потенціальних призовників;
- ліквідація ланки структур і їх функцій з патріотичного виховання - громадських об‘єднань і організацій в школах і інших освітніх закладах, за місцем проживання і підприємствах;
- недостатня фізична підготовка молоді.
Між тим як свідчить досвід, завдання військово-патріотичного виховання можуть бути розв‘язані лише в межах військово-патріотичної діяльності всіх суб’єктів цього процесу - органів державного і військового керівництва, освітніх закладів, громадських об‘єднань, учнів та ін.
У психолого-педагогічній науці недостатньо досліджено питання формування позитивного ставлення до служби в збройних силах, як вирішального фактору в вихованні патріотів України. В основі формування позитивного ставлення до служби в збройних силах, як складової військово-патріотичного виховання, лежить цілеспрямована військово-патріотична діяльність. Для того щоб надати нового імпульсу дієвості військово-патріотичному вихованню і поривати його у відповідність з задачами сучасного військового будівництва важливо визначити причини його низької ефективності. Вона, перш за все, полягає у тому, що сучасне суспільство не сформувало чітких орієнтирів для військово-патріотичного виховання. Тому об’єктивно зумовлено виявлення конкретних причин ситуації, що склалася, і пошуку шляхів подолання наявних причин. Перш за все, слід визначити місце армії в соціальній системі і ролі військово-патріотичного виховання в підготовці молодого покоління до виконання функцій у ній. Престиж військової служби - один з якісних параметрів оцінки суспільством соціальної значущості і необхідності інституту Збройних Сил, їх сучасної діяльності і статусу, за своєю сутністю виступає як один із важливих елементів стабільності українського суспільства.
Організовуючи виховну роботу з патріотичного виховання, потрібно враховувати, що в Україні історично склався широкий спектр регіонально-політичних та регіонально-культурних відмінностей, існує неоднозначне ставлення населення до багатьох подій минулого та сучасності. Саме патріотизм, громадянськість повинні об’єднувати українців, зберегти те, що протягом століть було нашою метою, – незалежну державу.
Розглядаючи механізми реалізації виховного ідеалу, треба так перебудувати навчально-виховний процес, щоб учні не були пасивним об’єктом, щоб вони брали активну участь у ньому під керівництвом педагогів. Навчальний заклад мусить стати для них маленькою Батьківщиною, яку вони люблять і честю якої вони дорожать, яку вони разом з педагогами розбудовують.
Запорукою ефективності виховного процесу є органічне поєднання системи принципів національно-патріотичного виховання в цілісну систему, яка забезпечує досягнення відповідних результатів – міцно і органічно засвоєних загальнолюдських і українських національних цінностей.
Патріотичне виховання – пріоритетний напрям усієї навчально-виховної роботи – на уроках і поза ними. Ми маємо виховати особистість із розвинутою національно-патріотичною свідомістю .
Необхідно звертати увагу на посилення актуалізації та підвищення мотивації вивчення учнями дисциплін гуманітарного блоку: історії України, української мови та літератури, краєзнавства, художньої культури. Саме ці предмети сприяють формуванню в молоді цілісного розуміння таких засадничих принципів патріотичного виховання, як відданість рідній Вітчизні, гордість за її соціокультурні та історичні здобутки.
Мова – найважливіший, найбагатший і найміцніший зв'язок, що зв’язує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одне велике, історично живе ціле. Коли зникає народна мова, – народу немає більше. Рідна мова – кров національної культури, її титульна сторінка.
Твори української літератури є надзвичайно ефективним засобом патріотичного виховання учнів. На уроках літератури формуються моральні ідеали молоді на прикладах позитивних героїв художніх творів, встановлюється живий зв'язок далекого минулого із сучасністю, виховується почуття гордості за свою Батьківщину, свій народ.
Важко переоцінити значення предметів гуманітарного циклу в морально-політичній та психологічній підготовці майбутніх захисників Батьківщини.
У зв'язку з ситуацією в країні значно зростає роль військової підготовки у стінах навчального закладу, який безпосередньо (і в більшості випадків - раз у житті) дає юнакові знання і вміння, пов'язані з його майбутньою військовою діяльністю.
Набуті в закладах освіти військові знання та навички визначатимуть рівень спроможності виконання конституційного обов'язку громадянином України щодо захисту Вітчизни. На сьогодні навчальні заклади є єдиним центром з підготовки всіх без винятку юнаків (незалежно від того, будуть вони призвані на строкову військову службу чи ні в мирний час) до захисту Вітчизни. В цій ситуації надзвичайно зростає роль предмета «Захист Вітчизни» як складової частини військово-патріотичного виховання, спрямованої на підготовку юнаків у теоретичному, практичному, фізичному і психологічному плані до майбутньої військової діяльності.
На уроках математики, фізики, хімії, біології учні одержують основи знань, без яких неможливо оволодіти сучасною військовою технікою і зброєю, засобами захисту від зброї масового ураження. В процесі вивчення цих предметів учні ознайомлюються з впливом науково-технічної революції на розвиток військової техніки, розв'язують завдання, в змісті яких відображена військова тематика.
Велику роль у фізичній підготовці юнаків до військової служби мають уроки фізкультури. На заняттях із фізичної культури формуються якості, які необхідні солдатові: висока працездатність, витривалість, чітка координація і точність рухів.
Досвід роботи показує, що військово-патріотичне виховання учнів у дусі постійної готовності до захисту своєї Вітчизни необхідно проводити систематично, цілеспрямовано і наполегливо.
З метою організації патріотичного виховання учнівської молоді в умовах загальноосвітніх навчальних закладах доречно проводити:
лекції, бесіди («Я – громадянин-патріот незалежної держави України», «Пам’яті вдячні нащадки», «Моя рідна Україна», «Знати і поважати Герб своєї Вітчизни, її прапор і гімн», «Наша вітчизна –Україна», «Державна символіка Батьківщини», «Твої права і обов’язки», «Патріотизм – нагальна потреба України», «Моя земля – земля моїх предків», «Україно, матінко моя», «Символи України», «І синє небо, і жовте колосся», «Народні символи», тощо);
семінари, «круглі столи», конференції («У пам’яті світ врятований», «Утверджувати ідеали культури миру – служити миру», «Люблю я свій народ – ціную його звичаї»);
уроки пам’яті («Їх славні імена в літописі Великої Вітчизняної», «Зростаємо громадянами-патріотами землі, що Україною зветься», «Наша вулиця носить ім’я героя війни»);
організовувати екскурсії до музеїв військових частин, установ, підприємств, вищих навчальних закладів, зустрічі з ветеранами війни, праці та військової служби, походи по місцях бойової слави, пошукову роботу, участь у роботі клубів та гуртків патріотичного спрямування;
акції з метою упорядкування меморіальних комплексів, пам’ятників, братських могил, інших поховань захисників Вітчизни;
години спілкування («Я – громадянин і патріот держави», «Я –українець!», «Можна все на світі вибирати сину, вибрати не можна тільки Батьківщину!»);
залучати молодіжні громадські організації до соціального становлення підлітків, розвитку духовності та зміцнення моральних засад, виховання любові та поваги до історії свого народу;
налагодити співпрацю з органами виконавчої влади, громадськими організаціями, закладами культури і освіти щодо героїко-патріотичного виховання учнівської молоді, пропаганди кращих здобутків українського суспільства, виховання почуття гордості громадян за свою Батьківщину;
сприяти створенню військово-патріотичних об'єднань, клубів та гуртків за інтересами, молодіжних та дитячих центрів творчості, фізкультурно-спортивних та туристських клубів і підтримки їх роботи;
заходи, які виховують любов до української мови – «Свято рідної мови», «Шевченківське слово», «Тиждень української мови»; конкурс на кращу розповідь української народної казки, вечір українських загадок, прислів’їв, легенд;
форми роботи, пов’язані з вивченням історії рідного краю і народу (історичне краєзнавство) – відвідування місць історичних подій, вивчення літератури, збирання документів, влаштування виставок, складання історії свого роду, участь у роботі гуртків, оформлення кімнат народознавства, святкування Дня Конституції, Дня незалежності України;
форми і методи військово-патріотичного виховання – патріотичні клуби, фестивалі патріотичної пісні, святкування Дня Перемоги, Дня збройних Сил України, Дня захисника Вітчизни, участь у військово-спортивних іграх на місцевості; участь у «Вахті пам’яті», в акції «Громадянин»; виховання бережливого ставлення до природи – конкурс на кращий плакат «Бережи довкілля», екологічні екскурсії, свята;
форми і методи виховання правосвідомості – вивчення Конституції України, зустрічі з депутатами, працівниками правоохоронних органів, дискусії: «Чи варто дотримуватись букви закону?», «Що значить бути патріотом?», захист рефератів з тем «Найважливіші функції Української держави», «Свобода та особиста недоторканість громадян»;
виховання засобами праці – соціально-проектна діяльність, аукціони, ярмарки, розширення зеленої зони біля школи, впорядкування та догляд за подвір´ям, проведення операцій «Турбота», «Милосердя» та ін.;
оформлення куточків державної символіки, де учні мають змогу ознайомитися з державними символами України – Гербом, Гімном, Прапором, постійне виховання в учнів поваги до державних символів, розвиток в них свідомості справжніх громадян і патріотів своєї країни;
розпочинати заходи з виносу Державного прапора України прапороносною групою, на урочистих лінійках повинен звучати державний Гімн України.
Висновок
Немає важливішого завдання як виховання нового покоління українців. Без об’єднання зусиль держави, освітніх установ і громадськості цього зробити неможливо. А головне в цьому – зацікавленість всіх у вихованні високоосвіченої патріотично налаштованої української нації, без якої Україна може втратити свою державність.
І на завершення я хочу процитувати слова Святослава Вакарчука: «Моє завдання разом з близькими друзями − це навчити себе і інших тому, що успіх країни починається з твого успіху. Розуміння цього не станеться завтра, не дасть швидких результатів, але зрушення в свідомості приведе до дій і майбутнього успіху. Мало невеликої групи яскравих особистостей. Важливо, щоб ціле покоління почало думати по-іншому. Це покоління ще не розчароване, у нього ще все попереду. Потрібно працювати, потрібно все зрушити з мертвої точки. Перший крок - самий складний. Не потрібно відразу ставати героями. Але доведеться стати трошки більш трудолюбивими і стійкими, трошки менш лінивими і безвідповідальними. І ось, якщо це «трошки» помножити на всіх – ми будемо мати дуже багато».
Література
Руденко Ю. Українська козацька педагогіка: витоки, духовні цінності, сучасність / Ю. Руденко, О. Губко. - К. : МАУП, 2007. - 384 с.
Гончаренко О. С. Основні напрямки виховної роботи з формування у старшокласників позитивного ставлення до служби в Збройних Силах України /О. С. Гончаренко // Педагогіка. психологія та медико - біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. - Харків-Донецьк : ХДАДМ(ХХПІ), 2005. - № 10. - С. 75- 78
3.Гончаренко О. С. Стан фізичної підготовленості старшокласників допризовного віку / О. С. Гончаренко // Педагогіка. психологія та медико- біологічні проблеми фізичного виховання і спорту : зб. наук. пр. / за ред. С. С. Єрмакова. - Харків-Донецьк : ХДАДМ(ХХПІ), 2005. - № 22. - С. 140 - 142..
4.Гончаренко О. С. Історичний досвід військово-патріотичного виховання молоді і сучасність.
5. Гонтаренко І.М. Про формування патріотизму, громадянської, державницької та військово-патріотичної свідомості в учнів.