Родинні традиції як основа сімейного виховання

Мета: розширити уявлення учнів про традиційні стосунки в родині; вчити розвивати пізнавальні інтереси сім’ї, наслідувати народні традиції; виховувати повагу до членів родини.

Обладнання: рушники, вишивки, «родинні дерева», прислів’я та приказки для оформлення зали. Діти у вишитих сорочках, дівчатка з віночками на голівках та в українському національному одязі.

Учитель.

 Усе, що є найкраще у дитини:

 Її талант, культура, доброта —

 Від тата й мами йде і від родини —

 Незаперечна істина свята.

 Сім’я, родина — це велике диво,

 Там є любов і ласка, і тепло.

 Там дітям затишно і радісно, й щасливо,

 Тепер у нас і завжди так було.

 Як тато є й матуся є рідненька,

 Там добре дітям, є в них доброта.

 В дітей тоді й сорочечка біленька,

 І ластівкою мрія заліта.

 Сім’я, родина в кожного хай буде,

 В ній стільки щастя, мудрості й тепла!

 Живіть щасливо на землі цій, люди,

 Й щоб доля ваша світлою була!

На сцені — декорації двору, стоять лавки. Вибігають дівчатка, а за ними хлопчики в українському вбранні. Дівчатка стають в коло і починають водити «Подоляночку». Хлопці стоять осторонь. Дівчата зупиняються і запрошують до танцю хлопців, але ті відмовляються і стають у свій танок.

1 дівчинка. Дівчата, а давайте «Подоляночку» поводимо!

Усі. Давайте! (Співають.)

2 дівчинка. Хлопці, а ходіть з нами потанцюте!

1 хлопчик. А ми що, дівчата-подоляночки? У нас свої пісні — хлоп’ячі!

3 дівчинка. Ну, і які ж то такі хлоп’ячі пісні, покажіть нам!

2 хлопчик. Дуже просто. Ану, хлопці, до мене! (Всі збігаються докупи, шепчуться, беруть коси і починають співати «Косарі» Дівчатка дивляться.)

4 дівчинка. Добре, косарі, ваша взяла. Є і у вас свої пісні, хлоп’ячі. Добре у вас виходить

5 дівчинка. Ну, погралися і досить. Тепер посидимо і відпочинемо, та поговоримо про українські народні традиції.

6 дівчинка. А що таке традиції?

3 хлопчик. О! А ти що хіба не знаєш? Я розкажу, а ви всі посідайте, та й поговоримо. Традиції — це досвід, звичаї народу або норми поведінки, які склалися історично і передаються з покоління в покоління, з роду в рід. От що таке традиція.

4 хлопчик. А я наведу приклад традицій нашого народу. Так, в Україні з глибокої давнини дуже поважають своїх батьків, бабусь і дідусів. Тому в родинах діти змалку вчаться звертатися до батьків на Ви. І це дуже гарна традиція. Вона збереглася і до нашого часу. Тому в деяких сім’ях діти і зараз звертаються до своїх батьків з повагою, на Ви.

1 дівчинка. І я так звертаюся, і мій брат, хоч сусіди не так говорять. Ну то й що? Наші тато і мама також так звертаються до своїх батьків, наших бабусь і дідусів. Нам усім це подобається, бо так завжди говорили в Україні.

2 дівчинка. Правильно, ну й нехай інші не так говорять. Це їхня культура. Ви ж підтримуєте давню народну традицію і це дуже добре, бо це чудова звичка. От я свою мамочку називаю: матуся, матінка, ненька. І мені це приємно, і мамі подобається. То чому я повинна змінювати свою звичку, якщо вона хороша?

5 хлопчик. Я теж так думаю. Чим більше ми будемо знати про традиції свого народу, тим ліпше. Адже це наша культура, яка склалася в Україні віками. Тому ми, діти України, повинні її дотримуватися. Бо в кожного народу своя культура і свої звички. Тим і відрізняються народи один від одного, що в кожного є свої неповторні і цікаві традиції.

6 хлопчик.

 Свої традиції у нашого народу є,

 Свої пісні і звички, й рідна мова,

 Культура й щастя в нас також своє,

 Святині й обереги — це чудово!

6 дівчинка.

 Хоч всі ми люди, але різні ми.

 В народів різних різні є святині.

 А ми от добрими ідемо в світ людьми,

 І наша мати то є берегиня.

 

 

2 хлопчик.

 Так, берегиня роду на землі

 І берегиня всіх традицій, дому.

 І вчаться в мами діточки малі,

 Щоб мудрими у світі йти потому.

2 дівчинка.

 Бо мати — найрідніша в світі цім,

 Вона дала життя усьому роду.

 Тож найдорожча в серденьку людськім

 Й свята для українського народу.

 

3 хлопчик. Чому ви кажете, що мати свята? Адже тільки Матір Божа свята, бо вона народила Божого сина, до неї в молитві звертаються люди, просять допомоги...

3 дівчинка. Так, але усі мами: моя і твоя — свята для кожного з нас, адже мама дала нам життя, тому ми і є зараз отут всі такі різні хлопчики й дівчатка. Здавна в Україні величають матір і кажуть про неї, що вона свята. Від неї залежить не тільки поява дитини на світ, але й те, якою людиною піде вона по цьому світу. Та хіба діти свою матір не просять про допомогу, мабуть, ще частіше звертаються, ніж до Божої Матері...

4 хлопчик. Українські мами дуже люблять і поважають свої традиції. А тому завжди своїх дітей вчать і виховують так, «щоб перед людьми не було соромно» за свою дитину. Недаремно ж є таке прислів’я: «Виховуй дитину, доки вона поперек лавки лежить». Тому не дозволяють дітям зайвого, а привчають їх до того, щоб змалку вчилися бути хорошими, щоб поважали старших, з повагою і шаною зверталися до людей, щоб віталися, усміхалися при зустрічі, а не росли вовкулаками.

5 дівчинка. Хто такий вовкулака?

5 хлопчик. Це така дитина, яка народжується від батьків, які не дотримуються віри, традицій і звичаїв свого народу. Трапляються ж серед нас і такі, правда, дуже рідко. Недаремно ж кажуть, що в сім’ї не без виродка, так і в народу... От якраз у них і народжується таке дитя, яке завжди понуре, зле, сердите, не дивиться на людей, тільки під ноги, ніколи ні з ким не вітається, не усміхається... А згодом, коли стає дорослою людиною, то в певні часи перекидається на вовка і живе у вовчій зграї у лісі й поводиться, як звір. А потім знову перекидається на людину. Ото і є вовкулака...

5 дівчинка. Ой, як страшно... Ні я не хочу такою бути. Ліпше я буду дотримуватись усіх традицій і звичаїв...

1 дівчинка. Ото ж, щоб вирости справжньою людиною, треба в першу чергу любити своїх маму і тата, бабусь і дідусів, з повагою до них ставитись, бути слухняними і добрими.

 

1 хлопчик. Так, бо ж бабуся і дідусь — це батьки твоїх батьків. Вони дали життя твоїй мамі, твоєму татові, а ті в свою чергу дали життя тобі. А от прабатьки дали життя твоїм бабусям і дідусям, а перед ними ще ж були батьки, які колись почали рід людський. Як це цікаво! От би знати, якими вони були, чим займалися....

6 дівчинка. Так, це дуже цікаво. У багатьох наших родинах ведеться дерево роду, по якому діти сьогодні можуть визначити своє походження, з якого вони роду, хто були їхні предки. Це дуже цікаво. Ось тому ми на сьогоднішнє свято приготували теж такі «родинні дерева», щоб і нам, і тим, хто прийде після нас, легше було дізнатися про свій далекий рід.

6 хлопчик. От зараз ми і розглянемо «родинні дерева», які підготували деякі діти. (Звучить пісня про родину, на фоні мелодії кілька дітей показують ці зображення і розказують щось цікаве про свою родину.)

Хлопчик. Ну, що це ми все про серйозне та про серйозне. Вже про те, що батьки — це святі люди, ми всі знаємо. А от про інші традиції, про які нам тато і мама іноді розказують, може, і не всі знають.

Дівчинка. Про що це ти? Часом не про демонічні сили?

Хлопчик. Саме про них, бо їх в Україні знаєш скільки є? Ні! Не знаєш і ти, а от моя бабуся їх стільки знає, що не переказати! І я трішки знаю.

Дівчинка. Мабуть, кожен з дітей знає, бо ними малих лякають, щоб діти не робили безладу, а трохи чогось боялися і остерігалися. Ось, наприклад, я знаю, що в кожній хаті живе домівничок, якого треба поважати, любити, звертатися до нього шанобливо. Якщо ти будеш у хаті пустувати, чинити безлад, то він тебе накаже, коли ти сам залишишся в хаті, добряче налякає, буде стукати, грюкати, перекидати стільці.

На сцену виходить Домівничок.

Домівничок. Я тут! Ви мене кликали? Я Домівничок. Прийшов сюди, бо тут дітей багато, а я люблю з дітьми гратися. Ну, то кликали чи ні?

Діти. Кликали.

Домівничок. Атож, тому я тут. Я зараз ще Дідька покличу. Дідьку, іди сюди, нас кликали. Ти ж добрий іноді буваєш, правда?

На сцену виходить Дідько.

Дідько. А, правда твоя. Я можу і наказати, якщо мене не поважають господарі, а можу і добрим бути.

Хлопчик. За що тебе повинні поважати люди?

Дідько. Як це за що? Я коней доглядаю, за табуном стежу, добром наповнюю хазяйські скрині, якщо мене люблять. Крім того, я ж старіший за всіх людей на землі! Адже я та сила, що народилася до того, як з’явився на землі перший чоловік! Тому вимагаю до себе поваги, так сказати, бо старший за всіх, а старших треба поважати! Зрозуміло? (Пританцьовує під музику.)

Дівчинка. Так, зрозуміло.

Домівничок. І я старший за людей, бо народився ще тоді, як з’явилася на світ перша людина і побудувала собі житло. От у ньому я народився на світ і досі живу у ваших домівках. Нема жодної домівки, де б не жили домовички, мої родичі. Часом ми разом збираємося у теплій і затишній квартирі ввечері на погостини, як і люди, тобто всі родичі і сусіди домовички, і обмірковуємо наше життя-буття. Радіємо за тих, кого в домі люблять, шкодуємо тих, кого не поважають. Тоді ми всі йдемо у той дім, де злі господарі, і влаштовуємо так всяку чортівню...

Дідько. Так, і ми також збираємося, там, де нас не люблять, і влаштовуємо їм кавардак, щоб усе догори дном! Але в основному на своїх сходинах, ми придумуємо кару для тих, хто нас не поважає і не любить, не задобрює чимось смачненьким...

Дівчинка. От ви кажете, що живете в будинках, а чому я ніколи вас у себе вдома не бачила?

Домівничок. А тому, що у тебе вдома свій домівничок живе. Вдень він сидить, напевно, у твоїй ляльці або у м’якій іграшці, а вночі виходить і нишком бігає по дому, дуже тихо, того ти і не чуєш. Ти добре придивися вночі, коли не будеш спати. Може, зустрінешся з ним. Тільки ти люби його, ніколи не псуй і не кидай своїх іграшок. Ти ж не можеш знати, в якій із них сидить вдень домівничок, правда?

Дівчинка. Ось чому мама завжди каже, щоб я нічого не кидала, а завжди все легесенько клала на своє місце. Тепер я вже буду знати, чому з іграшками потрібно поводитися чемно.

Дідько. Атож, все, чому мама навчає, треба виконувати, бо мама поганому не вчить, а тільки добра, порядку і дисципліни. Ми, Домівнички і Дідьки, теж поганому не вчимо, а тільки доброму. А от за погане всіх наказуємо, щоб людина на собі відчула кару і вчилася уникати зла, а творити добро.

Домівничок. Отак, діти, живіть щасливо у цьому світі й пам’ятайте, що де б ви не були, а за вами стежить якась сила, чиєсь недремне око і бачить все, що ви робите, тому і наказує вас за погані вчинки. А ви думаєте «І за що мене покарано?» Отож, ростіть слухняними, вчіться поважати старших, будьте чемними, дисциплінованими, працьовитими, щоб не вирости вовкулакою.

Дідько. А так-так. Доброму завжди добре і до них ніхто з нас діла не має, тільки завжди допомагаємо, щоб їм ще краще було у цьому світі. А от злих не любимо. Тому й існує така українська народна приказка: «Робиш добро — не кайся, а робиш зло — на зло й сподівайся».

Домівничок. А тепер ми підемо, бо щось потомилися, спати хочеться. Та й світло денне очі ріже.

Дідько. Ага, ходімо вже, час додому. Привіт-привіт усім!

 

5 дитина.

 Чарівна сила в небесах снує,

 Про них здогадуємось, іноді буває.

 А десь у закутку Домовичок в нас є,

 І Дідько біля скрині сновигає.

 Русалки у воді і на полях,

 І Мавка в темнім лісі десь блукає.

 А Вовкулака на людей наводить страх,

 І Перелесник, ніби змій, літає.

 Антипко є й Болотник в болотах,

 Мамун, Мара, і Вихор не дрімає.

 А Блуд у лісі теж наводить жах,

 І Лісовик, що ліс оберігає.

 Це все легенди, притчі і казки,

 Та є й бувальщини, що на легенди схожі.

 Послухай їх, але помовч, таки,

 І придивись до світу в дні погожі.

Діти виконують пісню на вибір учителя.

6 дитина. Цікаві у нашого народу казки і легенди. їх моя бабуся стільки знає, завжди онукам розказує. І мені здається, що це невичерпне джерело, якому немає кінця і краю, бо кожен раз з’являється щось нове, на кожну подію в житті, на кожну пригоду.

 

Учень.

 Моя бабуся краща поміж всіх,

 Вона всіх приголубити уміє.

 У неї добрі очі, щирий сміх,

 Її побачу і душа радіє.

 У неї в серці стільки доброти,

 Неначе море, стільки в нім любові.

 Все зрозуміє і за все простить,

 І лине щирість в кожнім слові.

 І стільки правди й мудрості в словах,

 Ну, що не скаже, вислів це крилатий!

 І стільки ніжності в простих її піснях,

 Що з нею кожен день, мов свято.

 Моя бабуся — дорога мені,

 Вона не сварить, лиш пожурить чемно.

 Голівоньку погладить уві сні,

 Коли всі сплять, у хаті темно.

 

 

Учениця. Моя бабуся вишиває онукам сорочки. Ось на мені така сорочечка. Це теж народна традиція, бо завжди дівчата ходили на свято у вишитих сорочках, а мама чи бабуся дивились і не могли натішитися своїми дітьми та онуками, такі вони були гарні. Крім того, вишита сорочечка оберігала дітей від «поганого ока», дітям слугувала оберегом.

7 дитина. Мій дідусь, як починає розповідати страшні казки, то я намагаюся у ковдру закутатися і навіть ногу боюся з-під неї висунути. Так страшно стає, ніби все оживає. Мій дідусь — це справжній казкар. Я його так люблю! Навіть не уявляю свого життя без нього. Такий він у мене лагідний і жартівливий.

2 учень.

 Дідусь у мене знахар душ людських,

 Він не чаклун, лиш душі людські знає.

 Люблю його казки, веселий сміх,

 А він людей, немов книжки, читає.

 Про кожного він правду поведе,

 Чи добре й людяне воно та путнє.

 Як чоловік себе в житті веде,

 Розкаже і минуле, і майбутнє.

 Здається, мудрості його немає меж,

 Бо ж він, мабуть, усе на світі знає.

 І я таким стараюсь бути теж,

 Щось особливе з дідом нас єднає.

 

8 дитина. Оте, щось особливе, яке єднає нас зі своїми дідусями і бабусями, з нашими родичами, тітками, дядьками, сестрами, братами, — це наш рід, наша родина, близькі по крові люди. Каже ж народне прислів’я, що «Рідний, хоч не поможе, то заплаче, а не заплаче, то хоч скривиться», бо він рідний, від нього ми можемо сподіватися на підтримку, співчуття, допомогу. Здавна так і було в Україні, що родина була підтримкою і опорою для всіх родичів. Тому й вижили ми в цьому світі і збереглися.

9 дитина. Тож доброму роду нема переводу. Хай завжди так буде, як говорить народне прислів’я «Як велика і дружна родина, то минає лиха година». Бо кожен несе відповідальність один за одного, у кожного за інших болить серце. У великій родині немає заздрощів і непорозумінь, а є велика людська любов, яка зобов’язує людей бути чесними, справедливими, добрими.

10 дитина.

 Я стою на порозі батькі́вської хати,

 Тут портрети на стінах, вінки й рушники.

 Тут надії і мрії знялися крилато

 Та веселі й журливі пісні та казки.

 Найдорожча у світі світлиця — світлина,

 Де наповнилось ласкою серце моє.

 Де відчула любов і турботу дитина,

 Бо побачила вперше тут сонце своє.

 Рідний дім, рідні люди, найкраща родина,

 Найдорожчі традиції, думи й пісні...

 Саме з цього — Вітчизна, моя Україна.

 Саме з цього — дороги у Всесвіт ясні.

 

Учитель. Саме зі своєї сім’ї, з родини іде у світ людина і несе в нього своє серце, наповнене добротою і любов’ю, відчуттям краси і справедливості. Саме з сім’ї несе вона у світ правду, чесність, віру, традиції і звички. То ж недарма народне прислів’я каже: «Який кущ, така й хворостина, які батьки, така й дитина». Тому:

 Живіть всі дружно і крилато,

 Щоб рід людський наш не здрібнів.

 Любов оберігайте свято,

 Навчіться добрих, щирих слів.

 І світ любіть, що наче казка,

 Для нас відкрився у житті.

 І сонечкова щира ласка

 Хай зігріває